Дмитро Співак:

24 серпня в усіх регіонах нашої країни широко відзначали 19-у річницю української незалежності. 19 років тому український народ сказав тверде «так» створенню вільної незалежної самостійної і унітарної держави. Проте, давайте спробуємо розібратися, що таке істинна незалежність країни і яким чином громадяни України можуть впливати на долю своєї країни.

На мій погляд, незалежність держави - поняття глибше, ніж просто дата в календарі, покладання вінків і трибунні пафосні розмови. Це, напевно, філософія існування держави, філософія буття суспільства і моральне сприйняття життя кожною людиною.

Переконаний, що незалежність держави - це не лише територія, прапор, герб і національна валюта. Думається, що, передусім, незалежність країни визначається сукупною незалежністю наших громадян, для яких головними критеріями життя в сучасній державі повинні стати моральність, духовність, дотримання громадянських прав і свобод. Особливо, слова і свободи на право відстоювати свою людську гідність. Адже саме ці фундаментальні свободи і зневажаються нашою владою, що загрузла в корупції і безвідповідальності, вседозволеності і безкарності. Тобто, головна «відмінна риса» незалежності по-українськи - це те, що влада непідзвітна своїм громадянам. Упевнений, що це головна причина того, що це свято не стало всенародним, являючись, передусім, номенклатурно-провладним.

Смію стверджувати, що саме влада стала абсолютно незалежною від думки свого народу, який, у свою чергу, вимушений плазувати, раболіпствувати, принижуватися, просити, кланятися, платити. І усе заради того, щоб вижити в умовах нашої залежності від них.

Держава сьогодні в особі влади грає зі своїми «підданими» в гру без правил, в якій нам відводитися роль мовчазних декорацій. Для незгодних і здатних мислити і аналізувати, таких, що мають людську гідність і прагнуть бути громадянами держава утримує (вірніше, ми утримуємо за свої кровні) величезний і різношерстий апарат пригнічення наших свобод у вигляді всіляких контролюючих (а часто каральних), т.з. правоохоронних (які часто нехтують правами) і інших інструментів, покликаних захистити їх незалежність від нас і підкреслити нашу повну і беззастережну залежність від них. Варто прослідкувати хронологію останніх рішень влади, щоб переконатися в тому, що демократичні принципи сучасних європейських незалежних держав в Україні доки не прижилися, і основний носій влади, тобто народ, вимушений животіти на задвірках цивілізованих стосунків (Договори) між владою і суспільством.

Згадайте створення парламентської коаліції під умовною назвою «тушкопад по-українськи». Абсолютно очевидно, що таке «переформатування» нашого, як би вільного, волевиявлення на парламентських виборах-2007 не додає громадянам незалежної України усвідомлення власної значущості і відчуття своїх прав і свобод. Упевнений, що деградація найвищого законодавчого органу 46-мільйонної (поки!) держави не додає Україні визнання і пошани.

Далі. Презентований нам Податковий кодекс від «нових, молодих реформаторів», який в народі, точніше в підприємницькому співтоваристві, прозвали «податковою інквізицією» покликаний перетворити більше 4 мільйонів українців на слухняних і покірливих овечок, для яких податковий інспектор стає вершителем долі. «Казнить нельзя помиловать». І кому ставлять вони. Залежно від міри нашої до них пошани. Не думаю, що таким чином ми посилюємо в собі самосвідомість вільних і незалежних громадян демократичної незалежної держави. Так, як говорили древні: «Свобода раба вимірюється довжиною ланцюга» у вигляді кодексів, правил, постанов, заборон і інших механізмів, спрямованих на забезпечення їх незалежності і повної свободи дій.

Адже були ще і «харківські угоди», що безпосередньо позбавляють нас частки державної незалежності, і прийняті вночі (чому?) основи нашої політики, зовнішньої і внутрішньої, які ще більш обмежують нашу свободу і незалежність, перетворюючи Україну (і українців) із суб'єкта політичного міжнародного процесу в об'єкт геополітичних експериментів.

Варто додати в цей перелік геніальних дій влади, спрямованих на узурпацію наших свобод, останні ноу-хау наших реформаторів. Я маю на увазі закон про місцеві вибори. Приголомшливий цинізм, правовий нігілізм і витончена форма наруги і ігнорування наших основних прав громадянина України. Права обирати. Ні, звичайно, вибори будуть, а ось вибору нам не дають, тому що не усі зможуть вийти на старт, а вже кому дійти до фінішу хочуть вирішувати вони. На жаль, знову без нашої участі. А ми мовчимо, погоджуючись на цю ганебну роль слухача їх «вільних і безцензурних» ЗМІ, покликаних промити наші мізки до стану повної приреченості і нездатності мислити. Правда, іноді у нас настає просвітлення, і ми готові замислитися над усіма цими процесами і поміркувати над своєю долею і своєю роллю на їх святі життя. Тоді нам вимикають світло, підвищують ціни на газ і тарифи на житлово-комунальні послуги, а також ціни на хліб, корвалол і тут же пенсійний вік збільшують. Щоб не думали багато про проблеми державної незалежності і людських свобод. Щоб зосередилися на одному: як би вижити в таких умовах і дійти все-таки до пенсійного п'єдесталу.

Таким чином, напрошується невтішний висновок - 19 років незалежності України ознаменовані, передусім, тим, що влада і суспільство живуть в паралельних світах, часто не перетинаючись. Але вірю в те, що ми пройдемо і цей шлях і обов'язково здолаємо ті негативні тенденції, які спостерігаються сьогодні в українському суспільстві. Я знаю, що неодмінно наступить момент, коли кожен з нас зможе гордо сказати: «Я вільний незалежний громадянин вільної незалежної України».

Дмитро Співак, голова Одеської міської організації партії «ВО «Батьківщина»