Звернення Юлії Тимошенко з нагоди Дня Свободи

 

 

 

Сьогодні – незвичайний день. Сьогодні - п’ять років нашого Майдану. Сьогодні – День свободи! 

 

Останнім часом мені часто доводиться чути, що День Свободи – не свято. Майдан – не гордість, а ганьба, і взагалі – 5 років тому все було зроблено даремно...

 

Я розумію людей, які говорять так. Люди втомилися від брудної політики та продажних політиків. П’ять років майже змарновано. Втрачено всі ілюзії, а надії якщо й не померли остаточно, то дуже важко та давно хворіють…

 

Але я твердо переконана. Майдан не був даремно. І День свободи не може знецінитися, здевальвувати так само як не може знецінитися саме поняття Свободи.

 

Бо люди вийшли не за Ющенка, не проти Януковича. Люди вийшли за себе, вийшли – за Україну. І саме на тому Майдані народилася абсолютно нова вільна Україна з вільними людьми. І так само, до речі, на блакитному майдані люди стояли за себе.

 

Я знаю багато людей, які тоді, на Майдані, вперше в житті заговорили українською мовою.

 

Я знаю людей, які вперше виконували державний гімн України, приклавши руку до серця.

 

Я знаю людей, які вперше відчули себе приналежними до нації, а також – гордість від того, що вони українці... Хіба можна за цим жалкувати? Хіба може це знецінитися?

 

Так, деякі політики зрадили Майдан, а люди, які стояли за них, виявилися на десять голів вище за політиків… За цим справді можна жалкувати, але ніколи, я прошу Вас, не шкодуйте, що був Майдан, не шкодуйте, що тепер є Свобода… Бо таки події бувають раз на сто чи двісті років, і це самі ті події, якими завжди буде пишатися нація, які увійшли в справжню історію.

 

Я горда, що була причетна до цього великого і світлого дійства. Я пам’ятаю, що тоді всі іноземні дипломати ходили в помаранчевих краватках.

 

Я пишаюся ведучою з Першого національного телеканалу, з групи сурдоперекладу, яка всупереч інструкціям, в новинах, встигла повідомити: не вірте, Янукович не президент.

 

Я пишаюся курсантами школи МВС, які в своїй формі вийшли на Майдан і першими сказали, що міліція з народом.

 

Я пишаюся тими жінками, що брали на роботі відгули і варили борщ в Українському домі…

 

Я пишаюся людьми, які зносили на Майдан ліки та їжу, ковдри та куртки, які своїм коштом їхали з усієї України захищати себе та свою свободу.

 

Я пишаюся тим хлопцем з Донецька та дівчиною зі Львова, що одружилися на Майдані, незважаючи, що приїхали до Києва з абсолютно різними політичними поглядами…

 

Я пишаюся Україною, яка тоді проявилася у всій своїй красі.

 

Чи було тоді страшно цим людям? – Було… – У кожного – родина, робота, бізнес… Все це могли знищити. Але головний результат Майдану – він убив страх перед всесильною та аморальною владою, який заважав відчувати себе вільними людьми.

 

Я пригадую статтю тих часів журналіста Валерія Панюшкіна з „Коммерсанту”. Він писав: я сижу в готелі у Києві, а піді мною вирує людський Майдан. Мені дуже страшно, я боюся, що якась наволоч віддасть наказ відкрити вогонь по людям. Але я знаю, що зараз я вдягнуся, вийду на Майдан і перестану боятися.

 

На Майдані тоді не було страху…

 

І я бажаю кожній людині колись пережити те, що пережили всі ті, хто стояв тоді на Майдані, незалежно від політичних наслідків…

 

І коли мене сьогодні питають, чи вийшла б я на Майдан, якби таке повторилося знову, я, не думаючи, відповідаю: я була б там першою… І я також знаю, що всі ті люди, які сьогодні публічно каються в участі в Помаранчевій революції і кажуть, що „більше ніколи й ні за що”, також були б там. Бо так велить серце…Бо надія та віра ніколи нікуди не зникають.

 

Україна інша. Вона вже не буде такою, якою була до Майдану.

 

Янукович тоді так і не зрозумів, що він не просто програв президентські вибори, він саме тоді програв усі наступні, будь-які вибори. Бо в новій Україні, Україні „післямайданній” такого президента просто бути ніколи не може…

 

І на закінчення хочу вас трохи повеселити. Днями колишній голова ЦВК, а нині – депутат від Партії регіонів Сергій Ківалов в одному з інтерв’ю сказав, що він упевнений в перемозі Януковича, бо “Віктор Федорович феноменально везуча людина...”.

 

Треба справді мати дуже багату фантазію, щоб людину, яка двічі сиділа у тюрмі, яка двічі з переляку самостійно здала посаду Прем’єра і один раз – президента, назвати везучою...

 

Мені це нагадало анекдот. Висить оголошення: Пропав песик. Особливі прикмети: одне око, шкутильгає на задню лапу, одне вухо надкушене, іншого – немає зовсім, на обличчі три шрами. Відгукується на кличку „Щасливчик”...

 

А якщо серйозно, з таким послужним списком як у Януковича в жодній країні в президенти не беруть.

 

Не взяли в четвертому році. Не візьмуть і зараз, бо Україна не потерпить такого приниження. 

 

Хай ні в кого із нас не опускаються руки.

 

Майдан не був даремним, він був справжньою революцією духу, але я точно зрозуміла, що було великою помилкою найважливішу в житті справу відродження сильної України комусь передоручати, навіть на Майдані. Хочеш щось зробити висококласно – зроби сам. 

 

І тому в 2010 році я нічого нікому не передовірю. Зроблю сама.

 

Іще. Повернення країни назад, в олігархічне минуле – не буде. Не допущу!

 

Україна змінилася. Стала країною вільних, сильних людей. А порядок, чіткий, красивий, демократичний, з наступного року обов’язково наведемо. 

 

Із святом, рідні мої.